Жив на світі бідний-пребідний мужичок, і була в нього дружина, а дітей не було. Дожили вони до того, що хліба купити ні за що. - Ех, дружино, - каже мужик, - поведемо на базар останню корівку, продамо та ще хліба купимо. Пішов мужик корову у місто продавати, а назустріч йому з міста священик. - Здрастуй, Тарасе! - Здрастуй, батюшка! - Куди це ти, Тарасе, козу ведеш?
Жив на світі бідний-пребідний мужичок, і була в нього дружина, а дітей не було. Дожили вони до того, що хліба купити ні за що.
- Ех, дружино, - каже мужик, - поведемо на базар останню корівку, продамо та ще хліба купимо.
Пішов мужик корову у місто продавати, а назустріч йому з міста священик.
- Здрастуй, Тарасе!
- Здрастуй, батюшка!
- Куди це ти, Тарасе, козу ведеш?
- Батюшка, це ж корова!
- Ні, це коза, от і диякон тобі скаже.
- Так, це коза! - Говорить диякон.
Розгубився мужичок, а піп попереджає:
- Брате Тарасе, продай мені цю козу, ось тобі три карбованці!
Нічого робити ґазди, продав він попові свою корову за три карбованці, повернувся додому і говорить дружині:
- Яка ти дурна, замість корови козу мені на повідку дала.
Накинулася на нього дружина.
- Що ти, розуму зійшов? Кози всі вдома, а коров уже й нема.
- Ну, баба, що робити? Я продав корову священику, як-небудь потім розберемося.
Знову прийшла неділя. Їде Тарас у місто і знає, що священик з причтом обов'язково зайде до шинку пообідати. Намовив він шинкаря:
- Я вип'ю і закушу на гривеник, а ти кажи, що на сто рублів.
Сидять диякон з попом у сусідньому номері і говорять між собою:
- Який наш мужик Тарас: за один обід сто рублів просадив! Ми вчотирьох і то рублів десять витратимо, а він сто рублів!
Дивляться вони в шпаринку: чим це Тарас буде розплачуватися. А Тарас втягнув у трактир величезний ковпак, аршини в півтора. Стукнув по ковпакові:
- Ну що, шинкар, сплачено?
- Сплачено сповна.
Поп зі своїм причтом дивляться на це і диву даються.
Другий раз стукнув Тарас по ковпакові.
- Будьте здорові, пане шинкар!
У третій раз стукнув - говорить шинкар:
- Ну, молодець, Тарас, платити вмієш.
Священик і каже:
- Брате дияконе, купимо у Тараса цей ковпак: він стане в нагоді нам - кожну поїздку буде для нас безкоштовний обід в трактирі. Ти, диякон, поклади на кін 25 рублів, дяки покладуть разом 25, а я один п'ятдесят; за сто рублів, може, продасть ковпак.
Їде Тарас додому, наздоганяє його священик:
- Знаєш що, Тарасе? Продай нам цей ковпак: він буде нас виручати. Скільки ти за нього візьмеш? Ми згодні дати тобі п'ятдесят карбованців сріблом.
- Ні, священнику, ніяк не можна батьківське благословення в чужі руки віддавати: хоч зрідка трапиться в місті бути, так досхочу поп'ю-погуляю.
- Послухай, Тарас, ось тобі сто карбованців сріблом.
- Ні вже, батюшка, якщо хочете купити, то продам за 150 рублів.
- Ну, дияконе, - каже священик, - купуємо, а то хто-небудь дорожче дасть.
Купили вони ковпак за 150 рублів. Приїжджає Тарас додому і говорить дружині:
- Ну, господиня, лаяла ти мене, що я корову за три карбованці продав, зате тепер продав я свій ковпак за 150 рублів.
Став Тарас господарством обзаводитися, а священик чекає не дочекається свята, щоб поїхати в місто на дармовий обід. Поїхали диякони з дружинами і няньками і з дітьми в місто. Замовляють трактирникові:
- Дай-но нам на двісті рублів попити-погуляти. Шинкар радий старатися: подав різних страв та напоїв на двісті карбованців. А як тільки пообідали:
- Ну, батюшка, завітайте розрахунок! Батюшка з-за столу:
- Зараз, пан шинкар! Приніс паламар з двору ковпак. Стукнув священик по ковпакові долонею.
- Ну як, в розрахунку, шинкар?
- Ні, піп, давай гроші!
Священик передав ковпак дияконові, щоб диякон вдарив по ковпакові. Диякон бил-бив, а шинкар, як і раніше розрахунок питає. Всі диякони лупцювали кулаками по ковпакові, а шинкар знай своє торочить:
- Давай гроші!
Стали гроші збирати диякони, зайняли грошей у знайомих і заплатили трактирникові.
Тарас роки два прожив за отримані за ковпак гроші, а потім і каже дружині:
- От що, бабо! Лягай-но на лавку та гляди не ворушись, а я поїду за священиком, скажу йому:
"Батюшка, завітайте сповідувати: моя господиня дуже хвора".
Приїжджає мужик до священика.
- Ну, навіщо ти приїхав?
- Зробіть ласку, батюшка, завітайте сповідувати: господиня вмирає.
Зібрався піп і поїхав з Тарасом. Входять до хати, а господиня лежить вже мертва.
- Батюшка, - каже Тарас, - благословіть ви мене! Є у мене старовинна дубина (ще від створення світу), я огрію дружину три рази цієї дубиною, вона відразу оживе.
- Ну, коли ця дубина ще від дідів-прадідів зберігається - благословляю!
Батюшка з переляку вийшов у сіни, а Тарас ударив три рази дубиною по лаві. Дружина мужика заворушилась, застогнала. Здивувався батюшка, що людина ожила. Входить він у хату, а баба вже сидить на лавці і похитується. Тарас підніс їй кухлик холодної водиці, вона й зовсім прочумалася.
Батюшка похвалив Тараса і поїхав додому. Того ж дня зібрав він свій прихід і розповів йому про дивовижне воскресіння дружини мужика.
- От якби нам цю дубину купити; як ми постійно на похорони їздимо, то оживляли б цією дубиною небіжчиків. Давайте складемся і купимо у мужика дубину.
- А ви, батюшка, з'їздите торгуватися.
- Ні, поїдемо всі разом до нього.
Приїжджають вони до Тараса.
- Може б продам нам, Тарасе, дубину, що людей оживляє?
- Продам.
- Скільки візьмеш за неї?
- Ах, батюшка, дайте п'ятсот рублів.
Стали вони радитись.
Піп говорить складаємся, я 250 рублів, а ви, всі втрьох 250.
Віддали гроші мужикові і забрали з собою палицю. Тільки вони приїхали додому - назустріч їм купець багатий.
- Батюшка, у мене сьогодні дружина померла, Потурбуйтеся тіло поховати.
- Зараз, пан купець, приїдемо.
Швидко вони зібралися, взяли з собою палицю. Приїжджають, лежить на столі тіло. Каже поп дияконові:
- О, о, ми її воскресимо! Тягни-но, паламар, дубину!
Дивується купець, навіщо паламар дубину несе. Вдарили причетники мертву купчиху три рази - не оживає. Доповіли родичі купцеві про таку наругу над покійною. Купець подав скаргу начальству, що причетники покійну купчиху так побили. От і потягли їх усіх недовго думаючи в суд на розправу.