Сталося це давним-давно. Якось раз пізнім дощовим вечором йшла дівчина на ім'я Ямато з поля додому. А дорога її вздовж сільського кладовища пролягала. Йшла Ямато, йшла, як раптом почулося їй, ніби десь немовля плаче. Подивилась вона навколо, бачить - лежить на покинутій могилі дитина, придивилася трохи краще - а це і не дитина зовсім, а велика чорна кішка.
Не встигла Ямато злякатися, як пролунав тут з покинутої могили хрипкий страшний голос:
- Гей, кішка, що ти тут розпищалась?!
Перестала кішка нявкати - прислухалась. А Ямато за деревом сховалася - не ворухнеться.
- Ну ось що, - продовжував хрипкий голос, - у перший же ясний вечір, поки в селі ліхтарі не запалять, вирушай-но ти до великого будинку з кам'яною огорожею. Сядь біля воріт і почни нявкати, та жалостливо. Хай думають, що дитина плаче. І тоді немовля, що в тому будинку недавно народився, чхати почне. Як чхне три рази, душа його вилетить, воно і помре.
- Так, значить, - замугикала кішка, - немає йому порятунку, коли три рази чхне?
- Ні, - відповів хрипкий голос. - Хоча від цих людей можна всього чекати. Знай, що коли дитина чхати почне, а хто-небудь скаже чарівне слово «кусуке», не будуть наші чари діяти. Біжи тоді геть!
Знову заплакала кішка голосом немовляти, зістрибнула з могили і зникла в темряві.
Стоїть Ямато за деревом - ні жива, ні мертва. Страшно їй стало. Дочекалася дівчина, поки затихнуть всі звуки навколо, вибралася нечутно зі свого укриття і побігла в село. «Яке дивне чарівне слово я дізналася», - думає.
Вирішила Ямато нікому в селі нічого не говорити і стала чекати першого ясного вечора. Дуже їй хотілося врятувати дитину, яка нещодавно у великому будинку з кам'яною огорожею народилася.
З ранку до вечора працювала дівчина в полі. І ось, нарешті, настав перший ясний вечір. Тільки стало смеркати, підійшла вона до будинку з кам'яною огорожею.
- Гей, Ямато, що ти сьогодні так рано з поля повернулася? - Здивувався господар будинку.
- Чула я, що дитина у вас нездорова, - відповіла дівчина, - от і вирішила її відвідати.
- Добра ти, Ямато! Спасибі тобі за турботу, - сказав господар, - а дитина наша і справді хвора.
Вийшла тут господиня, Ямато в будинок запрошує. А тим часом надворі зовсім темно стало. Ось-ось запалять ліхтарі. У стійлах корови замичали. А на вулиці пусто - нікого не видно.
Глянула Ямато за кам'яну огорожу, бачить - крадеться уздовж неї чорна кішка, та ж, що на кладовищі з темними силами говорила. Все ближче до будинку підбирається, а очі злобним синім блиском виблискують. Шипить кішка, вигинається. «Прийшла-таки», - подумала зі страхом Ямато.
А кішка тим часом зовсім близько підійшла, сіла біля воріт і замявкала жалібно-прежалібно.
- Ой, що це? Дивіться - кішка! А плаче зовсім як немовля! - Стривожилася господиня і ще дужче обняла свою дитину.
- От бестія! Та ще й чорна! - Вигукнув господар і перехилився через кам'яну огорожу. - Пішла геть! Киш!
Але тут дитина чхнула.
- Апчхі!
- Кусуке! - Швидко промовила Ямато.
- Апчхі! - Знову чхнула дитина.
- Кусуке! - Знову сказала Ямато.
- Апчхі!
- Кусуке!
Тільки вимовила вона чарівне слово в третій раз, перестала чорна кішка нявкати, подивилася злісно на Ямато і кинулася геть.
- Ха-ха-ха! - Засміялися господарі. - Що за дивні слова ти говориш?
- Ха-ха! - Раптом засміялася дитина.
- Дивіться, дитина ваша одужала! - Зраділа Ямато. - Сміється навіть!
Тепер могла дівчина розповісти про все, що чула на кладовищі.
- Ось чому прийшла я сьогодні з поля раніше, - закінчила вона.
- Які страшні речі ти розповідаєш! - Вигукнули господарі. - Тобі ми зобов'язані життям нашої дитини. Будь же завжди в нашому домі бажаним гостем!
Стали вони Ямато дякувати, пригощати та подарунки підносити.
З тих самих пір, кажуть, і з'явився на островах Рюкю звичай: чхне дитина - обов'язково хто-небудь скаже чарівне слово "кусуке".