http://uft.org.ua/ ru Казка - українською DataLife Engine http://uft.org.ua/belarus/3076-yak-pip-obduriv-tarasa-raz-a-jogo-dva-raza-taras.html http://uft.org.ua/belarus/3076-yak-pip-obduriv-tarasa-raz-a-jogo-dva-raza-taras.html Жив на світі бідний-пребідний мужичок, і була в нього дружина, а дітей не було. Дожили вони до того, що хліба купити ні за що. - Ех, дружино, - каже мужик, - поведемо на базар останню корівку, продамо та ще хліба купимо. Пішов мужик корову у місто продавати, а назустріч йому з міста священик. - Здрастуй, Тарасе! - Здрастуй, батюшка! - Куди це ти, Тарасе, козу ведеш?
Жив на світі бідний-пребідний мужичок, і була в нього дружина, а дітей не було. Дожили вони до того, що хліба купити ні за що.
- Ех, дружино, - каже мужик, - поведемо на базар останню корівку, продамо та ще хліба купимо.
Пішов мужик корову у місто продавати, а назустріч йому з міста священик.
- Здрастуй, Тарасе!
- Здрастуй, батюшка!
- Куди це ти, Тарасе, козу ведеш?
- Батюшка, це ж корова!
- Ні, це коза, от і диякон тобі скаже.
- Так, це коза! - Говорить диякон.
Розгубився мужичок, а піп попереджає:
- Брате Тарасе, продай мені цю козу, ось тобі три карбованці!
Нічого робити ґазди, продав він попові свою корову за три карбованці, повернувся додому і говорить дружині:
- Яка ти дурна, замість корови козу мені на повідку дала.
Накинулася на нього дружина.
- Що ти, розуму зійшов? Кози всі вдома, а коров уже й нема.
- Ну, баба, що робити? Я продав корову священику, як-небудь потім розберемося.
Знову прийшла неділя. Їде Тарас у місто і знає, що священик з причтом обов'язково зайде до шинку пообідати. Намовив він шинкаря:
- Я вип'ю і закушу на гривеник, а ти кажи, що на сто рублів.
Сидять диякон з попом у сусідньому номері і говорять між собою:
- Який наш мужик Тарас: за один обід сто рублів просадив! Ми вчотирьох і то рублів десять витратимо, а він сто рублів!
Дивляться вони в шпаринку: чим це Тарас буде розплачуватися. А Тарас втягнув у трактир величезний ковпак, аршини в півтора. Стукнув по ковпакові:
- Ну що, шинкар, сплачено?
- Сплачено сповна.
Поп зі своїм причтом дивляться на це і диву даються.
Другий раз стукнув Тарас по ковпакові.
- Будьте здорові, пане шинкар!
У третій раз стукнув - говорить шинкар:
- Ну, молодець, Тарас, платити вмієш.
Священик і каже:
- Брате дияконе, купимо у Тараса цей ковпак: він стане в нагоді нам - кожну поїздку буде для нас безкоштовний обід в трактирі. Ти, диякон, поклади на кін 25 рублів, дяки покладуть разом 25, а я один п'ятдесят; за сто рублів, може, продасть ковпак.
Їде Тарас додому, наздоганяє його священик:
- Знаєш що, Тарасе? Продай нам цей ковпак: він буде нас виручати. Скільки ти за нього візьмеш? Ми згодні дати тобі п'ятдесят карбованців сріблом.
- Ні, священнику, ніяк не можна батьківське благословення в чужі руки віддавати: хоч зрідка трапиться в місті бути, так досхочу поп'ю-погуляю.
- Послухай, Тарас, ось тобі сто карбованців сріблом.
- Ні вже, батюшка, якщо хочете купити, то продам за 150 рублів.
- Ну, дияконе, - каже священик, - купуємо, а то хто-небудь дорожче дасть.
Купили вони ковпак за 150 рублів. Приїжджає Тарас додому і говорить дружині:
- Ну, господиня, лаяла ти мене, що я корову за три карбованці продав, зате тепер продав я свій ковпак за 150 рублів.
Став Тарас господарством обзаводитися, а священик чекає не дочекається свята, щоб поїхати в місто на дармовий обід. Поїхали диякони з дружинами і няньками і з дітьми в місто. Замовляють трактирникові:
- Дай-но нам на двісті рублів попити-погуляти. Шинкар радий старатися: подав різних страв та напоїв на двісті карбованців. А як тільки пообідали:
- Ну, батюшка, завітайте розрахунок! Батюшка з-за столу:
- Зараз, пан шинкар! Приніс паламар з двору ковпак. Стукнув священик по ковпакові долонею.
- Ну як, в розрахунку, шинкар?
- Ні, піп, давай гроші!
Священик передав ковпак дияконові, щоб диякон вдарив по ковпакові. Диякон бил-бив, а шинкар, як і раніше розрахунок питає. Всі диякони лупцювали кулаками по ковпакові, а шинкар знай своє торочить:
- Давай гроші!
Стали гроші збирати диякони, зайняли грошей у знайомих і заплатили трактирникові.
Тарас роки два прожив за отримані за ковпак гроші, а потім і каже дружині:
- От що, бабо! Лягай-но на лавку та гляди не ворушись, а я поїду за священиком, скажу йому:
"Батюшка, завітайте сповідувати: моя господиня дуже хвора".
Приїжджає мужик до священика.
- Ну, навіщо ти приїхав?
- Зробіть ласку, батюшка, завітайте сповідувати: господиня вмирає.
Зібрався піп і поїхав з Тарасом. Входять до хати, а господиня лежить вже мертва.
- Батюшка, - каже Тарас, - благословіть ви мене! Є у мене старовинна дубина (ще від створення світу), я огрію дружину три рази цієї дубиною, вона відразу оживе.
- Ну, коли ця дубина ще від дідів-прадідів зберігається - благословляю!
Батюшка з переляку вийшов у сіни, а Тарас ударив три рази дубиною по лаві. Дружина мужика заворушилась, застогнала. Здивувався батюшка, що людина ожила. Входить він у хату, а баба вже сидить на лавці і похитується. Тарас підніс їй кухлик холодної водиці, вона й зовсім прочумалася.
Батюшка похвалив Тараса і поїхав додому. Того ж дня зібрав він свій прихід і розповів йому про дивовижне воскресіння дружини мужика.
- От якби нам цю дубину купити; як ми постійно на похорони їздимо, то оживляли б цією дубиною небіжчиків. Давайте складемся і купимо у мужика дубину.
- А ви, батюшка, з'їздите торгуватися.
- Ні, поїдемо всі разом до нього.
Приїжджають вони до Тараса.
- Може б продам нам, Тарасе, дубину, що людей оживляє?
- Продам.
- Скільки візьмеш за неї?
- Ах, батюшка, дайте п'ятсот рублів.
Стали вони радитись.
Піп говорить складаємся, я 250 рублів, а ви, всі втрьох 250.
Віддали гроші мужикові і забрали з собою палицю. Тільки вони приїхали додому - назустріч їм купець багатий.
- Батюшка, у мене сьогодні дружина померла, Потурбуйтеся тіло поховати.
- Зараз, пан купець, приїдемо.
Швидко вони зібралися, взяли з собою палицю. Приїжджають, лежить на столі тіло. Каже поп дияконові:
- О, о, ми її воскресимо! Тягни-но, паламар, дубину!
Дивується купець, навіщо паламар дубину несе. Вдарили причетники мертву купчиху три рази - не оживає. Доповіли родичі купцеві про таку наругу над покійною. Купець подав скаргу начальству, що причетники покійну купчиху так побили. От і потягли їх усіх недовго думаючи в суд на розправу.

]]> kazkar Fri, 17 Jun 2011 12:15:42 +0300 http://uft.org.ua/ua/life/3075-yak-pastux-perexitriv-carivnu.html http://uft.org.ua/ua/life/3075-yak-pastux-perexitriv-carivnu.html Як пастух перехитрив царівну

У царя була дочка небаченої краси і незвичайного розуму. Багато женихів приходило просити її руки, але жоден з них не міг зрівнятися з царівною розумом. І тоді цар оголосив по всіх землях, що видасть доньку за того, хто загадає їй три загадки, які вона не зуміє розгадати. Але і в інших царствах-державах не знайшлося гідного нареченого. Про незвичайну царівну почув пастух з Карпатських гір.
У царя була дочка небаченої краси і незвичайного розуму. Багато женихів приходило просити її руки, але жоден з них не міг зрівнятися з царівною розумом. І тоді цар оголосив по всіх землях, що видасть доньку за того, хто загадає їй три загадки, які вона не зуміє розгадати.
Але і в інших царствах-державах не знайшлося гідного нареченого.
Про незвичайну царівну почув пастух з Карпатських гір.
- Що за диво живе в царських палатах? А раптом я перехитрю її і візьму собі за дружину?! - Сказав пастух товаришам.
З цими словами сів пастух на коня і поїхав до палацу. Захотілося йому води попити. Приліг біля колодязя, зачерпнув води шапкою і п'є. Поки пив, кінь хліб у торбі з'їв.
"Є одна загадка!" - Подумав пастух і поїхав далі.
В темному лісі збився з дороги. Став до дерев придивлятися, з якого боку мох росте, щоб дорогу знайти. Знайшов і подумав:
"Є друга загадка!"
І поїхав далі. Дуже хотілося йому знайти у лісі ще й третю загадку. І бачить пастух мисливця, який цілиться в зайця.
"Є й третя загадка!" - Зрадів хлопець.
Минуло багато днів, багато ночей, поки добрався пастух до царського палацу.
- Приїхав я, добрий цар, дочку в тебе сватати!
- Мою дочку? - Здивувався цар.- Багато хто хотів мати її своєю дружиною, та ума-розуму у них не вистачало!
- А я засватаю!
Цареві сподобався хлопець, і звелів він відкрити перед пастухом царські ворота. Привели його до царівни. Вона навіть не глянула на пастуха. Каже:
- Слухаю твої загадки!
- Перша загадка: хліб з'їв коня.
Скільки не гадала царівна, розгадати не могла.
- Не знаю! - Каже.
- Хліб з'їв коня, царівна моя, це так: був у мене кінь, я заслужив його за багато років роботи. Раз з'їв він хліб з моєї торби, а хліб був отруєний. От і загинув мій бідний кінь - виходить, його хліб з'їв.
Вислухала царівна небилицю і сказала, що таке могло бути.
- Хороша загадка. Я б ніколи не розгадала.
- Друга загадка: глухі й сліпі, а дорогу показують. Думає царівна, думає і знову не може розгадати.
- І цю не розгадаю.
- Це дерева, царівна, - відповів пастух. - Ми в лісі по деревах дізнаємося, де північ, а де південь.
Знову погодилася царівна, що загадка правильна.
- Яка ж третя загадка? - Запитує вона.
- Є й третя: м'ясо втекло, а залізо залишилося на місці.
Скільки не ламала голову розумна царівна, але розгадати і третю загадку не змогла.
- І цього не вгадаю зізналася дівчина.
- Мисливець стріляв у зайця - говорить хлопець. - Заєць втік, а мисливець з рушницею залишився на місці.
Хотів цар чи не хотів, але віддав дочку за простого хлопця з Карпатських гір, який був розумніший за царських синів.

]]> kazkar Fri, 17 Jun 2011 12:14:33 +0300 http://uft.org.ua/ua/life/3074-yak-muzhik-z-pixatim-panom-poobidav.html http://uft.org.ua/ua/life/3074-yak-muzhik-z-pixatim-panom-poobidav.html
Жив колись на світі пан, багатий та пихатий. Ні з ким знатися не бажав. А мужиків і зовсім за людей не визнавав: від них дух недобрий - землею пахне. І наказував своїм лакеям гнати мужиків подалі. Зібралися раз мужики, стали про пана розмовляти. Один каже: - Я нашого пана близько бачив - на полі зустрів. - А я вчора через огорожу заглянув - бачив, як пан на балконі кофей п'є. Підійшов до них найбідніший мужичок, послухав і став сміятися.
Жив колись на світі пан, багатий та пихатий. Ні з ким знатися не бажав. А мужиків і зовсім за людей не визнавав: від них дух недобрий - землею пахне. І наказував своїм лакеям гнати мужиків подалі.
Зібралися раз мужики, стали про пана розмовляти. Один каже:
- Я нашого пана близько бачив - на полі зустрів.
- А я вчора через огорожу заглянув - бачив, як пан на балконі кофей п'є.
Підійшов до них найбідніший мужичок, послухав і став сміятися.
- Екі, - каже, - важності! Та я не те що через паркан на пана подивлюся, як захочу - пообідаю з ним!
- Де тобі з паном обідати! Та він тебе як побачить, накаже в шию виштовхати і близько до дому не підпустить! - Відповідають йому.
Стали мужики сперечатися.
- Брешеш ти! - Кричать.
- А от не брешу!
- Ну, якщо пообідаєш з паном - отримаєш від нас три мішки пшениці та двох волів, а не пообідаєш - будеш робити все, що накажемо.
- Згоден! - Відповідає мужик.
Пішов він у панську садибу. Побачили його лакеї, вискочили, хотіли мужика гнати.
- Стривайте, - каже мужик.- Є в мене для пана хороша звістка.
- Яка твоя звістка?
- Нікому не скажу, одному пану скажу! Пішли лакеї до пана, доповідають: так, мовляв, і так. Цікаво стало панові: не просити мужик прийшов, а з якоюсь новиною. Може, від того користь яка буде ...
Наказав він лакеям:
- Пустіть мужика!
Пропустили лакеї бідного мужика. Вийшов до нього пан і питає:
- Що в тебе за вість?
Мужик на лакеїв глянув і каже:
- Мені б, пане, з тобою віч-на-віч поговорити. Взяла пана цікавість: що таке? Звелів він лакеям піти. Як залишилися вони удвох, мужик тихенько каже:
- Скажи мені, милостивий пане: скільки коштує шматок золота з кінську голову?
- А тобі навіщо? - Питає пан.
- Треба мені...
У пана очі розгорілися, руки затрусилися. "Е, - думає, - неспроста мужик питає! Видно, він скарб знайшов ..."
Став він допитуватись:
- Скажи, мужичок, на що тобі знати це?
Зітхнув мужик і говорить:
- Ну, коли не хочеш сказати - твоя воля. А мені нема коли - обідати йти треба!
Пан і пиху свою забув, від жадібності трясеться:
"Піддурю я цього мужика - виманю у нього золото!" Каже пан мужику:
- От що, мужичок: навіщо тобі додому поспішати? Коли ти голодний, пообідай зі мною! Крикнув лакеям своїм:
- Мерщій на стіл накривайте, горілки нам несіть! Лакеї - раз-раз! - Жваво стіл накрили, закусок, горілки подали.
Став пан пригощати мужика:
- Пий, мужичок! Їж, мужичок! Вдосталь їж! Не соромся.
Мужик і їсть і п'є, не відмовляється. А пан знай йому все підкладає так наливає.
Нагодував, напоїв пан мужика до відвала і каже:
- Ну, тепер іди швидше - неси мені шматок золота з кінську голову! Я їм краще розпорядитися зумію. А тобі нагорода буде - карбованець тобі подарую!
- Ні, пане, не принесу я тобі це золото!
- Так чому ж, мужичок?
- А тому, що в мене його немає.
- Як це - немає? А навіщо ж ти питав, скільки воно коштує?
- А так, для інтересу.
Розгнівався пан, посинів увесь, затупотів ногами, закричав:
- Іди геть, дурню! А чоловік йому у відповідь:
- Ой, паночку мій милостивий! Не такий вже я дурень безголовий, як ти думаєш: я і над тобою натішився, і три мішки пшениці та двох круторогих воликів виграв. Дурню це не по розуму.
З тим і пішов.]]> kazkar Fri, 17 Jun 2011 12:14:00 +0300 http://uft.org.ua/ua/3073-yak-kit-xodiv-z-lisom-choboti-kupuvati.html http://uft.org.ua/ua/3073-yak-kit-xodiv-z-lisom-choboti-kupuvati.html
Як кіт ходив з лисом чоботи купувати Українська народна казка Ось засумував раз кіт, що підходить зима, а чобіт-то й немає. Зібрався він до міста, йде купувати чоботи собі й дружині. Пройшов чималу частину дороги, зустрівся з лисом. Лис йому й каже: - Куди це ви, пане Котовський, йдете?
Як кіт ходив з лисом чоботи купувати
Українська народна казка
Ось засумував раз кіт, що підходить зима, а чобіт-то й немає. Зібрався він до міста, йде купувати чоботи собі й дружині. Пройшов чималу частину дороги, зустрівся з лисом. Лис йому й каже:
- Куди це ви, пане Котовський, йдете?
Кіт відповідає:
- Іду в місто собі й дружині чоботи купувати, а то ось підходить зима, босому ходити холодно. А лис каже:
- Тут є хороший швець Дзига, йди і купиш собі чоботи.
Йде лис попереду, а кіт слідом за ним, і завів лис кота в гущавину. А кіт дурний, не знає, що живуть лиси в хащах, він-то сільський, в лісі йому бувати не доводиться. Тільки опинилися вони в гущавині, а лис і каже котові:
- Давай гроші, а не то тобі смерть!
А кіт каже:
- Змилуйся, вже я куплю чоботи і тобі, і дружині, і дітям, тільки відпусти ти мене звідси живим.
Змовились і йдуть удвох до міста чоботи купувати. Підійшли вже до міста, а лис йде крадькома, говорить котові, що в саме-то місто йти йому боязко. А кіт все кличе лиса в місто. Зайшли вони в одну вузьку вулицю, і залишив кіт лиса біля хвіртки, а сам пішов подивитися, чи є готові чоботи. Побачили люди лиса на доріжці - оточили його, зловили, хвіст відірвали та ще й побили.
Вирвався лис і додому побіг, вже не став і чобіт чекати.
Повернувся кіт, а лиса не застав, тільки купка людей на цьому місці.
Пішов кіт у крамницю, купив собі й дружині чоботи і покликав з собою пса Бриська, щоб той додому його проводив, щоб лис його не вбив.
А лис вийшов проти кота з дружиною і двома старшими синами, щоб убити кота за те, що довелося додому без хвоста повернутися. Побачив кіт лиса і каже Бриську:
- Ось він мене вже чекає!
Відповідає Брисько:
- Не бійся, постій, ось я з ним зараз привітаюсь.
Підходять вони один до одного ближче: як накинувся пес на лиса і розірвав його, а старший синок став лиса захищати, пес і його вбив, а інші втекли.
Зібрався Брисько додому повертатися, а кіт за добру допомогу запросив його до себе в гості.
І жив собі з того часу кіт вільно і безтурботно. А лиси, якщо зустрінуться де, бувало, в лісі з Бриськом, то вже його побоювалися. А котик з тих пір більше з віроломним лисом ніколи не зустрічався.]]> kazkar Fri, 17 Jun 2011 12:13:36 +0300 http://uft.org.ua/avar/3072-shhedrij-i-zhadibnij.html http://uft.org.ua/avar/3072-shhedrij-i-zhadibnij.html Якось трапилося, що Щедрий і Жадібний жили разом. Вирішили вони відправитися пошукати щастя. Звалили хурджіни на плечі і рушили в дорогу. Йшли вони весело, розповідали небилиці та казки і дорога здавалася їм коротшою. На привалі Щедрий витяг з хурджіна їжу, а Жадібний сказав, що він залишить свою про запас. Щедрий, звичайно, пригостив його, і так повелося кожен раз. Коли ж у Щедрого скінчилася їжа, Жадібний кинув його напризволяще і, не сказавши ні слова, пішов далі. Щедрий в зневірі звернув на іншу стежку. Незабаром стемніло, і прийшов час подбати про ночівлю. Побачив Щедрий покинутий мли
Якось трапилося, що Щедрий і Жадібний жили разом. Вирішили вони відправитися пошукати щастя. Звалили хурджіни на плечі і рушили в дорогу. Йшли вони весело, розповідали небилиці та казки і дорога здавалася їм коротшою.
На привалі Щедрий витяг з хурджіна їжу, а Жадібний сказав, що він залишить свою про запас. Щедрий, звичайно, пригостив його, і так повелося кожен раз. Коли ж у Щедрого скінчилася їжа, Жадібний кинув його напризволяще і, не сказавши ні слова, пішов далі. Щедрий в зневірі звернув на іншу стежку.
Незабаром стемніло, і прийшов час подбати про ночівлю. Побачив Щедрий покинутий млин, ліг в корито для зерна і заснув.
Його розбудив дивний шум. Прокинувшись, він побачив, що поруч горить багаття, а навколо нього сидять лисиця, вовк і ведмідь. Щедрий злякався і лежав непорушно.
- Розкажи що-небудь, - попросили лисицю вовк і ведмідь.
- Я розповім про марне для нас, але корисне для людини, - сказала лисиця. - Близько млинарської канави є два великих камені, під ними нора, а в норі живе миша. Зі сходом сонця вона виносить з нори калі золота, а ввечері забирає назад.
- А тепер твоя черга, - звернулася лисиця до вовку.
- На тій високій горі пасуться вівці, - розповів вовк. - Одна з них, сама паршива, дає стільки вовни, скільки не дає і вся отара. От би що знати людині!
- А я знаю, що під горіховим деревом біля міської брами зарито скарб, - сказав ведмідь.
На світанку звірі пішли, а Щедрий забрав собі всі скарби, про які говорили звірі, і купив у пастухів саму паршиву вівцю.
Повернувся додому Щедрий і зажив в достатку.
А потім повернувся і Жадібний. Він був дуже змучений і одягнений у лахміття. Вдома йому розповіли про вдачу його друга.
На другий день Жадібний пішов до щедрого і почав скаржитися на свою долю:
- Багато країн я об'їхав, і скрізь на мою долю випадали горе і страждання. А як до тебе прийшла удача, мій брат?
Щедрий розповів про все і поділився з ним своїми скарбами.
Але жадібному здалося, що його обділили, і він вирішив сам піти на те саме місце і підслухати розмову звірів. Раптом вони розкажуть про нові скарби!
Знайшовши млин, заліз у корито для зерна і став чекати.
Опівночі прийшли звірі, розвели вогонь і стали грітися. Вигляд у них був дуже незадоволений.
- Що невесела, лисиця? - Запитали вовк і ведмідь.
- Як же мені бути веселою, коли хтось дізнався мою таємницю і стягнув золото, - відповіла лисиця.
- Та й наші скарби хтось прибрав до рук, - поскаржилися вовк із ведмедем. - Не інакше, як нас підслухали! Давайте-но перевіримо, чи немає тут кого-небудь.
Звірі почали обшукувати млин. У кориті для зерна вони знайшли Жадібного і розірвали його на частини.

]]> kazkar Fri, 17 Jun 2011 12:12:59 +0300 http://uft.org.ua/japan/3071-charivne-slovo-kusuke.html http://uft.org.ua/japan/3071-charivne-slovo-kusuke.html Не встигла Ямато злякатися, як пролунав тут з покинутої могили хрипкий страшний голос:
- Гей, кішка, що ти тут розпищалась?!
Перестала кішка нявкати - прислухалась. А Ямато за деревом сховалася - не ворухнеться.
- Ну ось що, - продовжував хрипкий голос, - у перший же ясний вечір, поки в селі ліхтарі не запалять, вирушай-но ти до великого будинку з кам'яною огорожею. Сядь біля воріт і почни нявкати, та жалостливо. Хай думають, що дитина плаче. І тоді немовля, що в тому будинку недавно народився, чхати почне. Як чхне три рази, душа його вилетить, воно і помре.
- Так, значить, - замугикала кішка, - немає йому порятунку, коли три рази чхне?
- Ні, - відповів хрипкий голос. - Хоча від цих людей можна всього чекати. Знай, що коли дитина чхати почне, а хто-небудь скаже чарівне слово «кусуке», не будуть наші чари діяти. Біжи тоді геть!
Знову заплакала кішка голосом немовляти, зістрибнула з могили і зникла в темряві.
Стоїть Ямато за деревом - ні жива, ні мертва. Страшно їй стало. Дочекалася дівчина, поки затихнуть всі звуки навколо, вибралася нечутно зі свого укриття і побігла в село. «Яке дивне чарівне слово я дізналася», - думає.
Вирішила Ямато нікому в селі нічого не говорити і стала чекати першого ясного вечора. Дуже їй хотілося врятувати дитину, яка нещодавно у великому будинку з кам'яною огорожею народилася.
З ранку до вечора працювала дівчина в полі. І ось, нарешті, настав перший ясний вечір. Тільки стало смеркати, підійшла вона до будинку з кам'яною огорожею.
- Гей, Ямато, що ти сьогодні так рано з поля повернулася? - Здивувався господар будинку.
- Чула я, що дитина у вас нездорова, - відповіла дівчина, - от і вирішила її відвідати.
- Добра ти, Ямато! Спасибі тобі за турботу, - сказав господар, - а дитина наша і справді хвора.
Вийшла тут господиня, Ямато в будинок запрошує. А тим часом надворі зовсім темно стало. Ось-ось запалять ліхтарі. У стійлах корови замичали. А на вулиці пусто - нікого не видно.
Глянула Ямато за кам'яну огорожу, бачить - крадеться уздовж неї чорна кішка, та ж, що на кладовищі з темними силами говорила. Все ближче до будинку підбирається, а очі злобним синім блиском виблискують. Шипить кішка, вигинається. «Прийшла-таки», - подумала зі страхом Ямато.
А кішка тим часом зовсім близько підійшла, сіла біля воріт і замявкала жалібно-прежалібно.
- Ой, що це? Дивіться - кішка! А плаче зовсім як немовля! - Стривожилася господиня і ще дужче обняла свою дитину.
- От бестія! Та ще й чорна! - Вигукнув господар і перехилився через кам'яну огорожу. - Пішла геть! Киш!
Але тут дитина чхнула.
- Апчхі!
- Кусуке! - Швидко промовила Ямато.
- Апчхі! - Знову чхнула дитина.
- Кусуке! - Знову сказала Ямато.
- Апчхі!
- Кусуке!
Тільки вимовила вона чарівне слово в третій раз, перестала чорна кішка нявкати, подивилася злісно на Ямато і кинулася геть.
- Ха-ха-ха! - Засміялися господарі. - Що за дивні слова ти говориш?
- Ха-ха! - Раптом засміялася дитина.
- Дивіться, дитина ваша одужала! - Зраділа Ямато. - Сміється навіть!
Тепер могла дівчина розповісти про все, що чула на кладовищі.
- Ось чому прийшла я сьогодні з поля раніше, - закінчила вона.
- Які страшні речі ти розповідаєш! - Вигукнули господарі. - Тобі ми зобов'язані життям нашої дитини. Будь же завжди в нашому домі бажаним гостем!
Стали вони Ямато дякувати, пригощати та подарунки підносити.
З тих самих пір, кажуть, і з'явився на островах Рюкю звичай: чхне дитина - обов'язково хто-небудь скаже чарівне слово "кусуке".]]> kazkar Fri, 17 Jun 2011 12:01:30 +0300 http://uft.org.ua/england/3070-uchen-charodiya.html http://uft.org.ua/england/3070-uchen-charodiya.html На півночі Англії колись жив великий чарівник. Він говорив на всіх мовах і знав всі таємниці всесвіту. У нього була величезна книга в палітурці з чорної телячої шкіри з залізними застібками та залізними куточками. Книга ця була прикута ланцюгом до столу, міцно-міцно прибитому до підлоги, і коли чарівник хотів почитати, він відмикав її залізним ключем. Тільки він один читав цю книгу, тому що в ній були зібрані таємниці царства духів. У цього вченого чародія був учень - предурний малий. Він прислужував своєму великому вчителю, але не смів і одним оком заглянути у величезну чорну книгу.
На півночі Англії колись жив великий чарівник. Він говорив на всіх мовах і знав всі таємниці всесвіту. У нього була величезна книга в палітурці з чорної телячої шкіри з залізними застібками та залізними куточками. Книга ця була прикута ланцюгом до столу, міцно-міцно прибитому до підлоги, і коли чарівник хотів почитати, він відмикав її залізним ключем. Тільки він один читав цю книгу, тому що в ній були зібрані таємниці царства духів.
У цього вченого чародія був учень - предурний малий. Він прислужував своєму великому вчителю, але не смів і одним оком заглянути у величезну чорну книгу. Його навіть до покоїв чародія не допускали.
Але якось раз, коли вчителя не було вдома, учень не стерпів і прокрався в його покої. І ось він побачив дивовижні предмети, якими користувався чарівник, коли перетворював мідь в золото і свинець у срібло.
Було тут дзеркало, яке відображає все, що робиться на білому світі; була і чарівна раковина - варто було чарівникові прикласти її до вуха, і він чув усе, що хотів чути. Проте учень марно возився з тиглями - він так і не зміг отримати з міді золото, а з свинцю срібло. Даремно вдивлявся він в чудове дзеркало - у ньому пливли якісь хмари і клубочився дим, але нічого більше не було видно. А в раковині тільки щось глухо шуміло, ніби далека морська хвиля била об невідомий берег.
"Нічого в мене не виходить, - подумав учень, - тому що я не знаю заклинань, написаних в книзі. А вона замкнена".
Він обернувся і - о диво! Книга виявилася незамкнутою - вчитель перед відходом забув вийняти ключ із замка. Учень кинувся до книги і відкрив її. Слова у ній були написані чорними і червоними чорнилами. Юнак майже нічого не міг розібрати, але все-таки, водячи пальцем по одному рядку, прочитав його вголос по складах.
І раптом кімната занурилася в морок і весь будинок затрусився. Громовий гуркіт прокотився по всіх покоях, і перед юнаком з'явилося жахливе страховисько. Очі його палали, як два свічники, а з рота виривалося полум'я. Це був демон Вельзевул, покірний чарівникові: юнак ненавмисно викликав його заклинанням.
- Наказуй! - Заревів демон, як реве піч, коли в ній вирує полум'я.
Юнак застиг на місці, він тремтів, волосся встали у нього дибки.
- Наказуй, або я тебе задушу! Але юнак не міг відповісти. Тоді демон схопив його за горло і, обпікаючи своїм вогненним диханням, заревів:
- Наказуй!
- Полий он ту квітку! - У розпачі вигукнув юнак перше, що прийшло йому в голову, і показав на герань, що стояла в горщику на підлозі.
Злий дух тут же зник, але миттєво повернувся з бочкою води на спині і вилив всю воду на квітку. Потім знову зник і повернувся з новою діжечкою. І так він раз по разу зникав і повертався, і все лив і лив воду на герань, поки в кімнаті не набралося води по щиколотку.
- Досить, досить! - Задихаючись, благав юнак. Але чорт не слухав його. Він все тягав і тягав воду - адже учень чарівника не вмів проганяти духів.
А вода безперервно піднімалася - юнак уже стояв у ній по коліна, потім по пояс, але Вельзевул, як і раніше тягав повні барила і поливав герань. Незабаром вода дійшла юнакові до пахв, і він видерся на стіл, потім вона піднялася до самих вікон, забилася об скло, завирувала навколо юнака, і він стояв у ній по шию. Даремно він кричав на повний голос: злий дух не вгавав ...
Та він і до цього дня тягав би воду, поливав би герань і звичайно залив би весь Йоркшир, але чарівник, на щастя, згадав, що забув замкнути свою книгу, і повернувся додому. І в ту саму мить, коли вода вже була у самого підборіддя бідолахи учня, чарівник увірвався до своїх покоїв, вимовив заклинання і прогнав Вельзевула в його вогняну обитель.

]]> kazkar Fri, 17 Jun 2011 12:01:03 +0300 http://uft.org.ua/mongolia/3069-starij-dalantaj.html http://uft.org.ua/mongolia/3069-starij-dalantaj.html Напував якось старий Далантай сім десятків червоних корів та одного червоного бика. Раптом, звідки не візьмись, з'явився перед ним дракон із п'ятнадцятьма головами. - Що тобі дорожче, - запитує, - сім десятків червоних корів і червоний бик чи твоє життя? - Я люблю своїх червоних корів, я люблю свого червоного бика, - відповів старий, - забирай моє життя. Тільки спершу принеси мені ніж із трьома лезами, він у старого Тонтія є. - Гаразд, - погодився дракон і відправився до старого Тонтія. - Тонтій, а Тонтій, дай мені свій ніж із трьома лезами.
Напував якось старий Далантай сім десятків червоних корів та одного червоного бика. Раптом, звідки не візьмись, з'явився перед ним дракон із п'ятнадцятьма головами.
- Що тобі дорожче, - запитує, - сім десятків червоних корів і червоний бик чи твоє життя?
- Я люблю своїх червоних корів, я люблю свого червоного бика, - відповів старий, - забирай моє життя. Тільки спершу принеси мені ніж із трьома лезами, він у старого Тонтія є.
- Гаразд, - погодився дракон і відправився до старого Тонтія.
- Тонтій, а Тонтій, дай мені свій ніж із трьома лезами.
- Добре, але натомість принеси мені брусок старого Бинта.
- Гаразд, - погодився дракон і відправився до старого Бинта.
- Бинте, а Бинте, дай мені свій брусок.
- Добре, але натомість привези мені одноколку старого Ханта.
- Що ж, - погодився дракон і відправився до старого Ханта.
- Ханте, а Ханте, дай мені свою одноколку!
- Добре, але натомість приведи мені жеребця старого Танто.
- Гаразд, - погодився дракон і відправився до старого Танто.
- Танто, а Танто, дай мені свого жеребця!
- Дам, але натомість принеси мені березовий укрюк старого Унтія.
- Гаразд, - погодився дракон і відправився до старого Унтія.
- Унтій, а Унтій, дай мені свій березовий укрюк!
- Забирай!
- А де ж він?
- На тому березі моря.
- Як же мені туди дістатися?
- Прив'яжи до себе великий камінь і сміливо заходь у воду.
Прив'язав дракон до себе камінь, увійшов в море і втопився.
Так Далантай і його брати - Тонтій, Бинта, Хант, Танто і Унтій - здолали злого дракона, а потім зажили мирно і щасливо.

]]> kazkar Fri, 17 Jun 2011 11:59:45 +0300 http://uft.org.ua/avar/3068-sekret-molodosti.html http://uft.org.ua/avar/3068-sekret-molodosti.html В одному аулі жив мельник, людина чесна і справедлива. Ніколи не брав він нічого чужого і готовий був поділитися останньої жменею борошна з нужденним. Одного разу він розчищав млинову канаву і побачив велике стигле яблуко під водою. Хотів було з'їсти його, але подумав: «Це яблуко не я виростив і тому не маю права його їсти». Але краса яблука його вразила, і він вирішив дізнатися, звідки воно. Пішов мельник уздовж канави до річки і через деякий час зустрів старого з білосніжною бородою. - Салам алейкум, старець! Чи не в твоєму саду ростуть такі прекрасні яблука?
В одному аулі жив мельник, людина чесна і справедлива. Ніколи не брав він нічого чужого і готовий був поділитися останньої жменею борошна з нужденним.
Одного разу він розчищав млинову канаву і побачив велике стигле яблуко під водою. Хотів було з'їсти його, але подумав: «Це яблуко не я виростив і тому не маю права його їсти». Але краса яблука його вразила, і він вирішив дізнатися, звідки воно.
Пішов мельник уздовж канави до річки і через деякий час зустрів старого з білосніжною бородою.
- Салам алейкум, старець! Чи не в твоєму саду ростуть такі прекрасні яблука?
- Ні, добрий чоловік, вони ростуть вище по річці в саду мого старшого брата.
Мельник пішов далі і зустрів літнього чоловіка, у якого в бороді було багато сивого волосся.
- Салам алейкум, старець. Хіба це не ти старший брат того поважного старого, що живе нижче по річці? І чи не в твоєму саду ростуть ці яблука?
- Ця людина дійсно мій молодший брат. А яблука ці ростуть у саду нашого третього, найстаршого брата, який живе ще вище по річці.
Через деякий час мельник зустрів молодого чоловіка без єдиного сивого волосся.
- Салам алейкум, добрий чоловік. Чи не з твого саду ці яблука? І не ти старший брат старців, що живуть нижче.
- Ваалейкум Ассалам! Я старший з братів, і ці яблука виростив я. Але заходь ж, подорожній, в будинок, будь гостем.
Мельник прийняв запрошення.
- Дружина, дай нам поїсти, та не забудь вибрати найбільш стиглий кавун, - сказав старший брат, заходячи до хати.
Коли вони поїли, дружина принесла кавун. Господар розрізав його і сказав:
- Це неспілий кавун, принеси-но трохи краще!
П'ять разів чоловік посилав дружину за новим кавуном, і тільки останній йому сподобався.
Подякував мельник господареві і запитав:
- Ти гостинний господар. Дозволь поставити тобі одне питання. Як могло статися, що ти, найстарший з братів виглядаєш так молодо?
- Ти бачив, як я п'ять разів посилав свою дружину за кавуном. Ні я, ні вона при цьому анітрохи не дратувалися. Знай, ми з дружиною живемо у повному мирі та злагоді, і ніщо до цих пір не затьмарювало наше життя. Мої молодші брати, на жаль, не могли цього домогтися.
Так дізнався мельник секрет молодості і з тих пір став жити з дружиною в мирі та злагоді. Кажуть, що навіть після ста років у нього майже не було сивого волосся.

]]> kazkar Fri, 17 Jun 2011 11:58:15 +0300 http://uft.org.ua/germany/3067-rozumna-elza.html http://uft.org.ua/germany/3067-rozumna-elza.html Жив-був чоловік, і була у нього дочка, звали її розумною Ельзою. Ось виросла вона, а батько й каже: - Пора б віддати її заміж. - Так, - сказала мати, - якщо тільки знайдеться така людина, що захоче її взяти. І ось прийшов, нарешті, з далеких місць чоловік, звали його Ганс; став він до неї свататися, але поставив умову, щоб Розумна Ельза була до того ж і дуже розважливою. - О, - сказав батько, - кмітливість у неї в голові є. А мати додала: - Ах, та вже що й говорити: вона все розуміє, бачить навіть, як вітер по вулиці гуляє, і чує, як мухи кашляють.
Жив-був чоловік, і була у нього дочка, звали її розумною Ельзою. Ось виросла вона, а батько й каже:
- Пора б віддати її заміж.
- Так, - сказала мати, - якщо тільки знайдеться така людина, що захоче її взяти.
І ось прийшов, нарешті, з далеких місць чоловік, звали його Ганс; став він до неї свататися, але поставив умову, щоб Розумна Ельза була до того ж і дуже розважливою.
- О, - сказав батько, - кмітливість у неї в голові є.
А мати додала:
- Ах, та вже що й говорити: вона все розуміє, бачить навіть, як вітер по вулиці гуляє, і чує, як мухи кашляють.
- Ну, - сказав Ганс, - а якщо вона виявиться не дуже кмітливою, то я на ній не одружуся.
От сидять вони за столом, обідають, а мати й каже:
- Ельза, піди-но в льох та принеси нам пива.
Взяла Розумна Ельза з полиці глечик і спустилася в льох, весело постукуючи кришкою, щоб час йшов швидше. Прийшла вона до льоху, поставила перед пивною бочкою лавку, щоб не треба було нагинатися, і спина щоб не захворіла, і щоб не надто втомитися. Поставила вона перед собою глечик, відвернула кран, і, щоб очі не залишалися без діла, поки пиво наллється, стала вона стіну роздивлятися. Ось дивиться вона та роздивляється і помітила раптом над собою кирку на стіні, що забули там помилково муляри.
І ось почала Розумна Ельза плакати і голосити:
- Коли вийду я заміж за Ганса, і народиться у нас дитина, і виросте він, і пошлемо ми його в льох пива націдити, впаде йому на голову кирка і вб'є його на смерть ...
Ось сидить вона і плаче, з усіх сил голосить з приводу майбутнього нещастя. А в будинку нагорі чекають у цей час пива, а Розумна Ельза все не повертається. Господиня і каже працівниці:
- Піди-но ти в льох та подивись, що там з Ельзою сталося.
Пішла робітниця, бачить - сидить Ельза перед бочкою і плаче-заливається.
- Ельза, чого ти плачеш? - Запитує робітниця.
- Ох, - відповідає вона, - та як же мені не плакати? Коли вийду я заміж за Ганса, і народиться у нас дитина, виросте він великий, і доведеться йому піти в льох пива націдити, то раптом ненароком може впасти йому на голову кирка і вбити його на смерть ...
І сказала працівниця:
- От яка у нас Ельза розумна!
Підсіла вона до неї і почала теж горе оплакувати. А в будинку все пива чекають не дочекаються, а працівниця не повертається. Тоді батько й каже працівнику:
- Піди-но ти в льох та подивись, що там Ельза з працівницею роблять.
Спустився працівник в льох, бачить - сидять Розумна Ельза з робітницею, і обидві плачуть. Запитує він у них:
- Чого ви плачете?
- Ох, - відповідає Ельза, - та як же мені не плакати? Коли вийду я заміж за Ганса, і народиться у нас дитина, виросте він великий, і доведеться йому піти в льох пива націдити, то вона впаде йому на голову кирка і вб'є його на смерть ...
Працівник і каже:
- Он яка в нас Ельза розумна! - Підсів до неї і теж заплакав.
А в будинку чекають працівника, а він все не повертається. Тоді батько каже матері:
- Піди-но ти сама в льох та подивись, що там з Ельзою сталося.
Спустилася мати в льох, бачить - всі троє плачуть. Запитує вона у них, чого це вони плачуть, і розповіла їй Ельза, що її майбутню дитину, коли підросте, може вбити кирка, - буде він наливати пиво, а кирка раптом і впаде йому на голову. І сказала мати:
- Ох, яка ж у нас розумна Ельза! - І підсіла до них і теж заплакала.
Почекав тато був трохи, бачить - мати теж не повертається, а випити пива все більше і більше хочеться. От і каже він:
- Треба буде мені самому в льох сходити та подивитися, що там з Ельзою сталося.
Спустився він у погріб, бачить - сидять усі поряд і гірко плачуть; дізнався він, що причиною тому Ельзина дитина, яку вона, мабуть, коли-небудь родить, і що може його вбити кирка, якщо, націжуючи пиво, він буде сидіти як раз під киркою, а в цей час вона може впасти, і він вигукнув:
- Яка ж у нас, однак, розумна Ельза! - Сів і теж разом з ними заплакав.
Довго чекав наречений у будинку один, але ніхто не повертався, і подумав він: "Мабуть, вони мене внизу чекають, треба буде й мені туди сходити та подивитися, що вони там роблять". Спустився він вниз, бачить - сидять вони всі вп'ятьох і плачуть-ридають, та так жалібно - один більше іншого.
- Що у вас за біда трапилася? - Запитує він.
- Ах, милий Ганс, - відповіла Ельза, - коли ми з тобою одружимось і буде у нас дитина, виросте вона велика, то може статися, що пошлемо ми її в льох пива націдити, а кирка, що стирчить на стіні, може, чого доброго, впасти і розбити їй голову і вбити на смерть. Ну, як же нам не плакати про це.
- Ну, - сказав Ганс, - більшого розуму для мого господарства і не треба. Ельза, ти така розумна, що я на тобі одружуся. - І взяв її за руку, повів нагору і відсвяткував з нею весілля.
Пожила вона з Гансом трохи, а він і каже:
- Дружина, я піду на заробітки. Треба нам грошима розжитися, а ти йди на полі жати пшеницю, щоб був у нас в домі хліб.
- Добре, милий Ганс, я так і зроблю.
Пішов Ганс, наварила вона собі смачної каші і взяла з собою на поле. Прийшла туди і сама себе запитує:
- Що мені робити? Жати спочатку чи спершу поїсти? Е, мабуть, поїм я спочатку.
З'їла вона цілий горщик каші, наїлася досхочу і знову питає:
- Що мені робити? Жати чи може спершу поспати? Мабуть, посплю я спершу. - Лягла вона в пшеницю і заснула.
А Ганс в цей час давно вже додому вернувся, а Ельзи все немає і немає. От він і каже:
- Яка у мене розумна Ельза, вона така старанна - і додому не повертається, і нічого не їсть.
А її все немає і немає. Ось уже й вечір настав, вийшов Ганс у поле подивитись, скільки вона пшениці нажала; бачить, що нічого не жала і лежить Ельза в пшениці і спить. Побіг Ганс скоріше додому, приніс із собою сітку з бубонцями і накинув її на Ельзу, а вона все продовжує спати. Побіг він додому, замкнув двері, сів на лавку і взявся за роботу.
Нарешті зовсім вже смеркло, прокинулася Розумна Ельза, і тільки вона піднялася, а бубонці на ній і задзвеніли, і що не зробить вона крок, а бубонці всі дзвенять і дзвенять. Злякалася вона і замислилася: а чи справді вона Розумна Ельза? І стала сама себе запитувати: "Я це чи не я?" І сама не знала, як їй на це відповісти, і стояла вона деякий час у сумніві, нарешті вона подумала: "Піду-но я додому та й запитаю, чи я це, чи це не я? Вони вже напевне знають".
Прибігла вона додому, а двері замкнені. Постукала вона у віконце й запитує:
- Ганс, чи вдома Ельза?
- Так, - відповів Ганс, - вона дома.
Злякалася вона і каже:
- Ах, боже мій, значить, це не я! - І кинулася до других дверей.
А люди почули дзвін Бубенцов і не захотіли їй відмикати, і ніде не знайшлося їй притулку. І втекла вона тоді з села, і ніхто її з тієї пори більше не бачив.

]]> kazkar Fri, 17 Jun 2011 11:57:54 +0300