Одна попівна, не запитавши ні батька, ні матері, пішла в ліс гуляти і пропала без вісті. Минуло три роки. У цьому самому селі, де жили її батьки, був сміливий мисливець: кожен божий день ходив з собакою та з рушницею по дрімучих лісах. Раз іде він лісом; раптом собака його загавкав, і шерсть на ньому щетиною встала. Дивиться мисливець, а перед ним на лісовій стежці лежить колода, на колоді мужик сидить, личак колупає; підковирне личак, та на місяць і погрозив: - Світи, світи, ясний місяць!
Одна попівна, не запитавши ні батька, ні матері, пішла в ліс гуляти і пропала без вісті. Минуло три роки. У цьому самому селі, де жили її батьки, був сміливий мисливець: кожен божий день ходив з собакою та з рушницею по дрімучих лісах.
Раз іде він лісом; раптом собака його загавкав, і шерсть на ньому щетиною встала. Дивиться мисливець, а перед ним на лісовій стежці лежить колода, на колоді мужик сидить, личак колупає; підковирне личак, та на місяць і погрозив:
- Світи, світи, ясний місяць!
Дивно стало мисливцеві? Чому так, думає собі мужик - ще молодець, а волосом як лунь сідий? Тільки подумав це, а мужик наче думки його вгадав:
- Через те, - каже, - я сивий, що чортів дід! Тут мисливець і зметикував, що перед ним не простий мужик, а дідько; націлився рушницею - бац! - І влучив йому в саме черево. Лісовик застогнав, повалився було через колоду, та зараз же підвівся і потяг у гущавину. Слідом за ним побігла собака, а за собакою мисливець пішов.
Ішов, ішов і добрів до гори, а в тій горі ущелина, в ущелині хатинка стоїть. Входить до хатки, дивиться: дідько на лаві валяється - зовсім здох, а біля нього сидить дівчина та гірко плаче;
- Хто тепер мене поїти-годувати буде!
- Здрастуй, красна дівиця, - каже їй мисливець, - скажи, чия ти і звідкіля?
- Ах, добрий молодець! Я й сама не відаю, наче я і вільного світу не бачила і батька з матір'ю не знала.
- Ну, збирайся швидше! Я тебе виведу на святу Русь.
Взяв її з собою і повів з лісу; йде та по деревах все мітки кладе. А дівиця була дідьком украдена, прожила у нього цілі три роки, вся обносилася, обірвалася - як є зовсім гола! А сорому не відає.
Прийшли на село; мисливець став випитувати: не пропадала чи в когось дівка? Прийшов піп.
- Це, - каже, - моя донька!
Прибігла попадя:
- Дитинко ти моя люба! Де ти була стільки часу? Не чула тебе і не бачила стільки!
А дочка дивиться, тільки очима кліпає - нічого не розуміє, вже після стала помаленьку приходити в себе ...
Піп з попадею видали її заміж за того мисливця і нагородили його всяким добром. Стали було шукати хатинку, в якій вона проживала у дідька, довго блукали по лісу, тільки не знайшли.