Жили-були дід та баба. У діда була дочка і у баби була дочка. Всі знають, як за мачухою жити: перевернешся - бита і недовернешся - бита. А рідна дочка що не зробить - за всі гладять по голівці: розумниця. Падчерка і худобу поїла-годувала, дрова і воду в хату носила, піч топила, хату мазала - ще до світанку. Нічим старій не догодиш - все не так, все погано. Вітер хоч погаласує, та затихне, а стара баба розходиться - не скоро вгамується. Ось мачуха і придумала падчерку зі світу зжити.
Жили-були дід та баба. У діда була дочка і у баби була дочка. Всі знають, як за мачухою жити: перевернешся - бита і недовернешся - бита. А рідна дочка що не зробить - за всі гладять по голівці: розумниця. Падчерка і худобу поїла-годувала, дрова і воду в хату носила, піч топила, хату мазала - ще до світанку. Нічим старій не догодиш - все не так, все погано. Вітер хоч погаласує, та затихне, а стара баба розходиться - не скоро вгамується. Ось мачуха і придумала падчерку зі світу зжити.
- Вези, вези її, старий, - каже чоловікові, - куди хочеш, щоб мої очі її не бачили! Вези її в ліс, на тріскучий мороз.
Старий засумував, заплакав, проте робити нічого, баби не переговориш. Запряг коня:
- Сідай, мила дочка, у сани.
Повіз бідну в ліс, звалив в замет під велику ялину і поїхав. Дівчина сидить під ялиною, тремтить, озноб її пробирає. Раптом чує - неподалік Морозко по ялинках потріскує, з ялинки на ялинку поскакує, лускає-тріщить. Опинився на тій, під якою дівчина сидить, і зверху її запитує:
- Чи тепло тобі, дівчино?
Вона ледве дух переводить:
- Тепло, Морозушко, тепло.

Морозко став нижче спускатися, сильніше потріскує, лускає:
- Чи тепло тобі, дівчино? Чи тепло тобі, красна?
Вона ледве дух переводить:
- Тепло, Морозушко, тепло,.
Морозко ще нижче спустився, ще сильніше затріщав, сильніше затьохкав:
- Чи тепло тобі, дівчино? Чи тепло тобі, красна? Чи тепло тобі, мила?
Дівиця костеніти стала, ледь-ледь мовить:
- Ой, тепло, голубчику Морозушко!
Тут Морозко зглянувся над дівчиною; огорнув її теплими шубами, відігрів пуховими ковдрами.
А мачуха по ній поминки справляє, пече млинці і кричить чоловіку:
- Іди, старий хрич, вези свою дочку ховати!
Поїхав дід у ліс, доїжджає до того місця, - під великою ялиною сидить його дочка, весела, рум'яна, в соболиній шубі, вся в золоті-сріблі, а навколо - короб з багатими подарунками.
Старий зрадів, поклав все добро на сани, посадив дочку, повіз додому.
А вдома стара пече млинці, а собачка під столом:
- Тяф, тяф! Дідову дочку в золоті, в сріблі везуть, а бабину заміж не беруть.
Стара кине їй млинець:
- Не так гавкаєш! Говори: "Бабину дочку заміж беруть, а дідової дочки кісточки везуть." Собака з'їсть млинець і знову:
- Тяф, тяф! Дідову дочку в золоті, в сріблі везуть, а бабину заміж не беруть.
Стара млинці їй кидала і била її, собачка - все своє.
Раптом заскрипіли ворота, відчинилися двері, до хати йде падчерка - у золоті, так і сяє. А за нею несуть короб високий, важкий. Стара глянула - і руки нарізно ..
- Запрягай, старий хрич, другого коня! Вези мою дочку в ліс на те саме місце.
Старий посадив бабину дочку в сани і повіз її в ліс на те саме місце, викинув в замет під високою ялиною і поїхав.
Бабина дочка сидить, зубами стукає. А Морозко по лісу потріскує, з ялинки на ялинку поскакує, лускає-тріскає, на бабину дочку поглядає:
- Чи тепло тобі, дівчино?
А вона йому:
- Ой, холодно, морозно, зимно! Не скрипи, не тріщи, Морозко.
Морозко став нижче спускатися, сильніше потріскувати та лускати:
- Чи тепло тобі, дівчино? Чи тепло тобі, красна?
- Ой, руки, ноги відмерзли! Іди, Морозко.
Ще нижче спустився Морозко, ще краще постарався, затріщав, затьохкав:
- Чи тепло тобі, дівчино? Чи тепло тобі, красна?
- Ой, зовсім замерзла! Згинь, пропади, проклятий Морозко!
Розсердився Морозко та так вдарив, що бабина дочка закостеніла.
Трохи світло стара посилає чоловіка:
- Запрягай швидше, старий хрич, їдь за дочкою, привези її в златі-сріблі.
Старий поїхав. А собачка під столом:
- Дзяв, дзяв! Дідову дочку женихи візьмуть, а бабиної дочки в мішку кісточки везуть. Стара кинула їй пиріг:
- Не так гавкаєш! Скажи: "Бабину дочку в златі-сріблі везуть."
А собачка - все своє:
- Дзяв, дзяв! Дідову дочку женихи візьмуть, а бабиної дочки в мішку кісточки везуть. Заскрипіли ворота, стара кинулася зустрічати дочку. Рогожу відвернула, а дочка лежить на санях мертва. Заголосила стара, та пізно.